10. Мальви (перевірка) 2015

Палахкотять біля вікон животрепетним вогнем розвихрені мальви, шугають червоними язиками багаття під самісіньку стріху, того й гляди, від їхнього полум’я загориться хата... Ніхто не знає, коли й хто посадив їх на сонячному причілку. Мати кажуть, що ті рожі посадила колись давним-давно ще бабуся у свої дівочі літа.

До пишного розмаїття мальв усі: давно звикли, і стали вони невід’ємною частиною родини. Щороку ранньою весною з-під землі з’являлося зелене пагіння, за кілька ночей воно виростало вище призьби, привітно заглядало у вікна. На високих стеблах в’язалися бутони, які наприкінці весни зацвітали червоними, світло-рожевими й темно-пурпуровими квітами.

Здавалося, то не квіти, а якийсь чарівник розвішав на пружних високих пагонах малинові, оранжеві, сріблясті дзвоники. Вечорами, коли спадала літня спека, мальви стояли урочисті серед золотого надвечір’я, тихо граючи золоту пісню на своїх чутливих грамофонних трубках.

І тоді стара хата ставала незвичайною, бо стояла вся в прекрасному живому вінку, у центрі пелюсткового багаття. І ніякі казкові кришталеві палаци не могли зрівнятися із чарівним видовищем простої селянської оселі, серед буйноти барвистих мальв. Іншим ставало подвір’я, і трохи похилі дощані ворота, і плетений тин, який вростав у рожеву гущавину.

(За І. Цюпою, 180 слів)