7. Козацький гумор (перевірка)

У народних піснях і легендах отак поетично визначалися родичі запорожця: Великий Луг — батько, Січ — мати, шабля дружина, кінь — вірний товариш. Тобто все його життя від
самісінького народження пов'язувалося з атрибутами козацької вольниці.

У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре серце і, звичайно ж, почуття гумору, яким було пронизане все життя Січі. Відомий дослідник козацтва Дмитро Яворницький писав: «З природних якостей, властивих справжньому козакові, відзначались уміння майстерно розповідати, підмічати смішні риси в інших і передавати їх у жартівливому тоні».

Цією рисою запорозьких козаків частково пояснюються й дивні прізвиська, котрі вони давали новачкам, які приходили на Січ: Непийпиво, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст тощо. Людину малого зросту вони, жартуючи, називали Махинею, великого зросту — Малютою, шибеника — Святошею. Хто спалив курінь, той — Палій, а хто подібний на перепічку, той Корж.

Запорожець умів посміятися з ворога, зі смерті, із самого себе, завжди охоче кепкував із товариша. І це був сміх вільної людини, бо, як відомо, раби й пригноблені не вельми охочі до сміху.

160 слів                                                       З підручника