9. «Барвінок на вінок, а полин на віник» (перевірка) 2015

Барвінок оспіваний у багатьох піснях нашого народу й у віршах багатьох поетів. Він супроводив наших з вами предків від колиски й до могили. У барвінку купали немовлят, щоб вони росли гарними і здоровими.

Барвінкові вінки носили дівчата: адже він ріс біля кожної криниці і завжди був під рукою. Барвінок садовили на могилах — на знак вічної пам’яті про померлих...

І хоч як Давно росте він в Україні, і хоч як ми до нього звикли, однак він — чужинець. І назва в нього чужинська. Сьогодні є це слово і в нас, і в білорусів, і в росіян, і в чехів, а все ж воно не слов’янське. На латині рослина звалася вінка, а корінь цього слова означав «обв’язувати», «обвивати». З вінки слов’яни зробили барвінок, а квітку взяли собі.

У давнину люди вважали, що барвінок захищає від усього злого. Тому часто його вивішували над дверима; його ніколи не викидали на смітник, а лише в річку, щоб він не загинув від спраги.

Ми цінуємо барвінок за його «лікарську допомогу»: з нього виготовляють ліки від дуже важких хвороб. Але не менше ми цінуємо його за витончену красу. (За А. Коваль, 180 слів)