12. Лелеки (перевірка) 2015

Ніби щоразу ранньої весни, коли з Єгипту летять у далеку Україну табуни лелек, стрічають їх у путі темні зграї анатолійських орлів. Могутні орли не підпускають нікого, хто хоче проникнути на материк з моря й островів, повисають над безлюдними, спеченими сонцем горами похмурою летючою стіною, б’ють на смерть усе живе — усе ядуче, повзуче і летюче.

Лелеки знають, яка доля вготована їм над білими горами, але знають також і те, що десь далеко-далеко ждуть їх велетенські річки із солоною водою, ждуть безмежні плавні, озера й непрохіддя боліт; усі вони — від могутніх лелек-ватажків до молоденьких лелечок-перволіток — народилися в тих далеких зелених краях і мають вертатися щоразу туди, вертатися знов і знов, завжди і вічно, бо їхнє лелече перелітне життя є не що інше, як безупинне вертання і повертання до своїх народжень, до того, що назавжди лишається найріднішим. Хоч дорога далека, тяжка й кривава, хоч багато з них не долетить, не прилетить і не повернеться ніколи, але однаково треба щоразу битися грудьми, крильми через силу. У відчайдушному клекоті пориватися і пробиватися до рідної ріднизни — і що там перешкоди, перепони, небезпеки і чиясь зла воля! (За П. Загребельним, 180 слів)